Основи мікробіології, вірусології та імунології - 2001

Частина IІ. Спеціальна мікробіологія

ВІРУСИ

ВІРУС ГРИПУ (РОДИНА ОРТОМІКСОВІРУСІВ)

На лікування ускладнень грипу та гострих респіраторних вірусних інфекцій (ГРВІ) в Україні щороку витрачають понад 1,5 млрд гривень. Це половина бюджету медичної галузі. Відомо близько 130 збудників ГРВІ. Відсутність перехресного імунітету та ефективних вакцин, повітряно-краплинний шлях передачі інфекції є причинами виникнення не тільки епідемій, а й пандемій ГРВІ.

Грип — гостре інфекційне захворювання верхніх дихальних шляхів. Виділяють три типи вірусів грипу: А, В і С. Віріон вірусу має сферичну форму (мал. 31), але зустрічаються й ниткоподібні віріони. Суперкапсид має виступи, або шипи. Ці шипи є антигенами (нейрамінідаза та гемаглютинін). Антигени вірусу А дуже мінливі. їх наявність і визначає підтипи вірусу. Розрізняють два види мінливості:

1. Дрейф, або незначна мінливість. Вона зумовлена точковими мутаціями в гені, який контролює утворення гемаглютиніну. Спостерігається 1 раз на 3—4 роки.

2. Шифт, або значна мінливість. Відбувається повна заміна гена (можливо, унаслідок рекомбінації між двома штамами вірусів). Спостерігається 1 раз на 10—18 років. Через відсутність імунітету до нових сероварів це призводить до пандемій.

Мал. 31. Схема будови віріона вірусу грипу А: 1 — нуклеокапсид; 2 — суперкапсид із шипами; 3 — гемаглютинін; 4 — нейрамінідаза

Віруси типу В і С мають більш стабільні антигени, хоча гемаглютинін вірусу типу В може теж бути мінливим (дрейф).

Культивування. Віруси грипу культивують в оболонках курячих ембріонів і трипсинізованих клітинах ембріону людини, де виявляють їх ЦПД.

Резистентність. Чутливі до ультрафіолетового випромінювання, нагрівання, дезінфекційних розчинів, але на пластмасових поверхнях можуть зберігатися до 2 діб. Стійкі до низьких температур.

Джерело інфекції — хворий на маніфестну чи інапарантну інфекцію.

Шляхи передачі інфекції: повітряно-краплинний (у місцях скупчення людей), контактний.

Інкубаційний період триває від кількох годин до 2 днів.

Патогенез. Вірус проникає в організм через слизові оболонки дихальних шляхів. Розмножується частіше в трахеї, руйнує епітеліальні клітини, що зумовлює появу сухого нестерпного кашлю, болю за ходом трахеї. Потім вірус проникає в кров. Вірусемія супроводжується інтоксикацією та пошкодженням капілярів, що у важких випадках призводить до крововиливів у легенях, міокарді та ін. Вірус пригнічує кровотворення та імунітет, що зумовлює розвиток імунодефіцитного стану та вторинної бактеріальної інфекції (бронхіт, пневмонія, енцефаліт, менінгіт та ін.).

Імунітет стійкий, але специфічний лише до того підтипу, який спричинив захворювання.

Специфічна профілактика: пасивна — уводять протигрипозний імуноглобулін, активна — проводять вакцинацію. Використовують такі вакцини: 1) живі — з інактивованого вірусу; 2) убиту (віріонну, субвіріонну) — з розщеплених віріонів; 3) субодиничну, що містить тільки поверхневі антигени.

Матеріал для дослідження:

1. Мазки-відбитки зі слизової оболонки носової порожнини. Ватним тампоном видаляють виділення (кірки) з носової порожнини і вводять у носовий хід вузьку з відполірованим краєм пластинку зі скла або прозорої пластмаси, попередньо знезаражену та знежирену ефіром. Пластинку слід притиснути до нижньої поверхні носової порожнини і обережно вивести.

2. Змиви з носової частини глотки. Перший спосіб: хворому пропонують прополоскати горло 10—15 мл ізотонічного розчину натрію хлориду (2—3 рази). Змиви збирають у широкогорлу банку, потім сухим тампоном протирають слизову оболонку задньої стінки глотки та носові ходи.

Другий спосіб: сухим або злегка зволоженим ізотонічним розчином натрію хлориду тампоном протирають задню стінку глотки (тампон утримують пінцетом). Це роблять 2—3 рази. Щоразу використовують новий тампон. Усі тампони кладуть у пробірки з 5 мл бульйону.

3. Кров. Беруть на початку захворювання і в період одужання. Забір проводять, як при бактеріальних інфекціях (5 мл, натще або не раніше ніж через б год після їди, у холодну пробірку).

Методи лабораторної діагностики:

· імуномікроскопічний експрес-метод — реакція імунофлуоресценції (РІФ). Мазки-відбитки або змиви обробляють флуоресцентними сироватками. За наявності вірусу спостерігається жовто-зелене світіння;

· вірусологічний (ідентифікацію вірусу проводять за допомогою РЗК та РГГА);

· серологічний — метод парних сироваток. Кров беруть на початку і в кінці захворювання. Ставлять РЗК і РГГА. Підтвердженням факту захворювання є чотирикратне наростання титру антитіл у других порціях сироваток.